Тема. Шлях до Тараса (на основі вивчення повісті
С. Васильченка “В
бур’янах”, вивчення поезій самого митця)
Мета уроку:
·
Навчальна: перевірити
знання п’ятикласників, одержані на основі вивчення повісті Степана Васильченка
“У бур’янах”(біографія Кобзаря) ; аналізувати ліричні твори; визначати художні
засоби).
·
Виховна: виховувати
в них на прикладі життя й діяльності Кобзаря любов до рідної землі, свого
народу, мови й культури, усвідомлення власної ролі й відповідальності в
майбутньому за долю нашої держави.
·
Розвивальна: розвивати творчу уяву, логічне мислення, вміння висловлювати свою думку.
Міжпредметні зв’язки: англійська мова, німецька мова
Тип уроку: підсумковий – застосування знань, умінь, навичок.
Форма:
урок-композиція
Обладнання: портрет Тараса Шевченка, “Кобзар” Т. Шевченка, комп’ютер,
екран, проектор,
дидактичний матеріал, білий рушник.
Методи роботи: робота в групах, інсценізація, декламація, “Мікрофон”
Епіграф: І
на тім рушничкові
Оживе все знайоме до болю:
І
дитинство, й розлука, і вірна любов.
Перебіг уроку
І.
Організаційний момент.
Поділ
на групи і визначення правил роботи..
ІІ. Оголошення теми й
мети уроку.
ІІІ.
Мотивація навчальної діяльності.
Слово
вчителя
·
Якій
визначній події приурочене наше сьогоднішню заняття?
·
Що
ви ще можете сказати ?
ІV.Опрацювання
навчального матеріалу
1. Слово вчителя. Епіграфом до сьогоднішнього уроку слугуватиме уривок із
поезії “Пісня про рушник”, написаної Андрієм Малишком і покладеної на
музику Платоном Майбородою. Образність “Пісні про рушник” асоціюється передусім
із рушником, бо з ним в українців пов’язано всі урочисті дійства від народження
до останнього шляху: на рушникові подавали хліб-сіль, ним благословляли в
самостійне життя молодих, рушником перев’язували їм руки під час вінчання, з
ним приходили в дім вітати новонароджене дитя, рушником покривали ікони та
використовували в процесі обряду поховання людини.
Коротенька бесіда:
·
Що
ви знаєте про рушник в житті українців?
(Рушник
– символ України, справжній оберіг, талісман, який оберігає людину й приносить
щастя.)
·
Якими
найчастіше кольорами його вишивають?
·
Що
символізує чорний і червоний кольори?
(переплетені
в житі людини радісні й сумні моменти)
Уривок із цієї
пісні я обрала епіграфом нашого уроку не просто так, а тому, що сьогодні ми
будемо ”вишивати” на цьому білому рушникові життя і долю нашого великого Кобзаря-
Тараса Григоровича Шевченка, кому судилося стати пророком України. Для кожного
українця Шевченко означає так багато, що виникає враження, ніби ми все про
нього знаємо і вуї завжди з нами.та це лише враження. Він невичерпний і
нескінчений. Не тому, що вік кращий від усіх, - у ньому наша історія,
реальність і найпотаємніші мрії. Україна – це Шевченко, Шевченко – це Україна.
Протягом всього
нашого заняття кожен із учнів класу буде підходити до рушника і докладами
власні зусилля для узору на рушнику: червона смужка – радісний епізод із життя,
чорна – сумний.
Оскільки наш
сьогоднішній урок незвичайний, то й оцінювати ваші старання я буду по-іншому.
За кожну підняту руку і правильну відповідь я даватиму вам такі своєрідні
заохочувальні медалі-подяки, що, я думаю, стимулюватимуть вашу активність на
уроці. Своєрідність такого оцінювання полягає в тому, що в кінці уроку ви
зможете самостійно себе оцінити, підрахувавши їх кількість.
Зараз на середину
класу запрошую групу біографів, яка
розповість коротенько про життєвий і творчий шлях славнозвісного Кобзаря. Життя нашого поета
таке дивне, що слухаючи про нього, можна було б сказати, що це легенда.
Розповідь біографів супроводжуватиметься слайдами і вишиванням візерунків на
рушнику – по черзі виходите до рушника і докладаєте власні зусилля до
візерунку: радісний епізод з життя – червоний хрестик, сумний – чорний.
2. Доповідь біографів
І доповідь
1814 рік. 9
березня. Село Моринці Звенигородського повіту Київської губернії. В кріпосній
селянській родині Григорія Шевченка та Катерини Бойко, козацького походження ,
народжується син, якому дають ймення Тарас.
Мало хто знає, що
мати Тараса була вільною, а тільки після заміжжя з кріпаком, теж стала
кріпосною.
Сім’я Шевченків після народження Тараса повернулася до села
Кирилівки (нині Шевченкове). Дитинство Тараса минуло на Кирилівщині. Батько
Тараса був грамотним і хотів, щоб його діти також були грамотними. Так от, коли
Тарасу було 8 років, батько віддав його вчитися грамоті в церковно-приходську
школу. Потрібно сказати, що на Україні
більшість шкіл при церквах були польськими, православні школи були рідкістю. За
цей період навчання відомо мало, але знаємо, що вчитель шмагав учнів нещадно,
як і було заведено в ті часи, коли вважалося, що ніщо так не закріплює пам’ять,
як биття. Одного разу Тарас знайшов у школі свого вчителя, який лежав п’яний, знайшов палицю та відлупасив його вже за всіх
дітей. Цю історію він потім розповість своїм друзям.
Коли Тарасові було
9 років, помирає його мама. Батько
одружується вдруге з жінкою, яка мала своїх трьох дітей. Щоб якось прогодувати
сім’ю, Тарас разом з батьком починає чумакувати. Весь вільний
час від чумакування батько з сином проводять на панщині. Праця – неймовірно
важка. Не витримуючи напруги, помирає батько Тараса.
У ч и т е л ь. Яким
же кольором ми вививаємо перші стібки на рушнику дитинства Шевченка.
Учень прикріплює першу паперову смужку з чорним
візерунком, що символізує сирітство хлопчика
Залишившись
сиротою, Тарас йде наймитувати до дяка Богорського, який над ним дуже знущався.
Саме у дяка Тарас починає знайомитися із творами української літератури.
Тарас від нього
тікає до диякона Єфрема у місто Лисянка.
За цей період Тарас зустрічає своє перше кохання – подругу дитинства Оксану
Коваленко.
У ч и т е л ь. А
зараз, група акторів допоможуть нам
умовно перенестись у ті часи, коли жив
малий Тарасик.
3. Група акторів
Виходять малі Тарас і Оксана.
Т а р а с.
Ми вкупочці колись
росли,
Маленькими собі
любились.
О к с а н а.
А матері на нас дивились
Та говорили, що колись
Одружимо їх. Не
вгадали.
Т а р а с.
Старі зарані повмирали,
А ми малими розійшлись
Та вже й не
сходились ніколи.
Обоє виходять.
ІІ доповідь
Коли тарасові було
14 років його беруть козачком до пана Енгельгардта. Спочатку пан не поважав
хисту хлопця до мистецтва, навіть одного разу , заставши хлопця за малюванням,
наказав відшмагати на стайні різками. Слід зауважити, що знання з різних мов
він отримав від баронеси Софії Енгельгардт. Чарівна пані вчила козачка говорити
по-польськи і по-французьки.
Коли Тарасу було 17 років переїжджає із паном до
Петербурга. У цей період
було дуже поширене
явище мати “покоєвих
художників”,
саме тому Енгельгардт віддає Тараса на чотири роки вчитися живопису до Василя
Ширяєва. Протягом семи років він працює і вчиться, та у цей період Шевченко
починає пробувати себе у поезії – робить свої перші кроки.
Одного разу,
перемальовуючи статуї в Літньому саду, Шевченко зустрів земляка – художника І.
Сошенка, який познайомив його з видатними діячами російської та української
культури (Карлом Брюлловим, Василем Жуковським, Євгеном Гребінкою).
Навесні 1838 р.
Карл Брюллов та Василь Жуковський змінюють життя Тараса раз і назавжди, роблячи
його вільною людиною – вони викуповують молодого поета з кріпацтва. Для цього
довелося попрацювати, бо пан погодився відпустити кріпака за великі гроші. щоб
їх здобути Карл Брюллов намалював портрет Василя Жуковського та розіграв його у
лотереї, у котрій брала участь царська родина. Лотерея відбулася 4 травня 1838
року, і вже за кілька тижнів Тараса Григоровича Шевченка викуповують з неволіза
2500 рублів.
У ч и т е л ь.
Знову вишиваємо стібки на рушникові життя Тараса Шевченка
Тарас стає вільним,
і тут починається бурхливе життя. Спочатку він стає студентом Академії
мистецтв, самовіддане навчання робить Шевченка улюбленим учнем Брюллова.
Перша збірка творів
Т.Шевченка видається у 1840 р. під назвою “Кобзар”. До неї увійшло 8 поезій. Цього ж року був удостоєний
срібної медалі другого ступеня Академії
за картину “Хлопчик-жебрак, що дає хліб собаці”.
Проживаючи у Росії,
Шевченко думками завжди лине на Україну, на широкії степи, на високії гори, на
вишневі сади, солов’їні гаї. І от у 1843-1945 роках Тарас робить свою першу подорож на рідну
Україну. Він відвідує наймиліше серцю село Кирилівку. застав ще живого діда,
побачився з братами і сестрами.
Мріяв Шевченко
оселитися десь за Дніпром, жити серед рідного народу. Та не пощастило йому цю
мрію здійснити. Постійні переслідування, в’язниці, заслання підірвали здоров’я
поета. Ще 9 березня 1861 року друзі й знайомі поздоровляли Тараса Шевченка із
47-річчям з дня народження , а 10 березня вранці погасла найяскравіша зірка на українському небосхилі, перестало
битися палке серце великого великого поета.
У ч и т е л ь.
Закінчилося життя нашого генія і почалося безсмертя, слава і вічна пам’ять, які пронесуть у своїх серцях живі й ненароджені
земляки поета в Україні й не в Україні. Якщо глянути на візерунок, який ми “вишили”
на рушничкові життя Тараса Шевченка, то бачимо, що переважають чорні кольори,
бо й справді важким життя було поета. Але ті чорні кольори переходять у червоні
кольори всенародної любові до нього та вдячності за те, що навчав нас, як жити
по правді, любити Україну, українське слово, не коритися, не гнути спину у
ярмі.
І як в дарунок йому
за те, на домашнє завдання, яке було диференційованим, тобто певний обсяг
роботи пропонується виконати всім, а більш складні творчі завдання – бажаючим,
ви оформили презентації, малюнки до творів Шевченка, і навіть випробували себе
в амплуа поета, присвятивши власну поезію Тарасу Шевченку.
4. Зачитування учнями власних поезій.
5. Бесіда
·
Яка поезія Тараса
Шевченка є найвідомішою?
·
Коли вона була написана?
6. Додатковий
матеріал
Написав
у 1845 році, подорожуючи Україною у м. Переяславі під час важкої хвороби. Тарас
гостював у знайомого поміщика Самойлова. Тут він, застудившись. Захворів. 24
грудня стан його здоров’я різко погіршав – запалення легенів. Самойлович,
побоюючись ще гіршого, відправляє поета в Переяслав до Козачковського. Тяжко
було в дорозі, нелегше і по прибутті, хоч лікар-приятель зробив усе можливе.
Прийшла невесела думка, що це, може,останні години його життя. Так не хотілося
умирати, бо ж тільки почав по-справжньому жити. Але до всього треба бути
готовому.
Якщо
смерть, то треба сказати людям останнє слово.
Нелюдськими зусиллями перемагаючи хворобу, якось підвівся і ослаблими руками
запалив свічку. На папір лягли перші такі страшні для молодої людини слова: Як
умру, то поховайте мене…(декламація поезії)
Провідним
мотивом “Заповіту” є заклик до українського народу звільнитися від кайданів
самодержавства, боротися за вільне життя, відстоювати інтереси простого люду.
Актуальним він залишається і сьогодні, адже отримавши 24 серпня1991 року
незалежність України, про яку так мріяв Тарас, ми , громадяни України, не
почуваємо себе вільними у “вольній,
новій сім’ї”, щось або хтось ніби сковує наші рухи, не дає розправити крила…
Глибокий патріотизм
“Заповіту” захопив не тільки самих українців, та й жителів інших країн світу. Його почали перекладати,
він дістав міжнародного визнання. “Заповіт”перекладено більш як на 100 мов світу. Тому і виникло
таке народне прислів’я: “Шевченків “Заповіт” облетів увесь світ”. Щоб пересвідчитись, зараз нам дівчатка розкажуть перші
два куплети на двох іноземних мовах – англійській і німецькій.
Отже,
якщо він такий відомий, то ми, українці, повинні його знати і не забувати.
VІ.Закріплення
вивченого матеріалу
Робота в групах.
Пригадайте правила роботи в групах і назвіть їх.
Скористайтесь інформацією зі слайда.
1.
Розгадати
кросворд “Життєпис Шевченка”
2.
Написати
сенкан на теми (з життя і творчості Шевченка):
І
група – поет;
ІІ
група – письменник;
ІІІ
група – художник
VІІ. Підсумок уроку
Метод
“Мікрофон”
“Хто для мене є Шевченко?”
VІІІ.
Оголошення результатів навчальної діяльності учнів, підрахунок учнями
зароблених за активність на уроці медалей-подяк.
ІX.
Домашнє завдання
Достатній рівень – написати сенкан на тему: заповіт,
Україна, Шевченко
Високий
рівень – написати твір-мініатюру: “ Малий Тарас – майбутній Кобзар”.
Василь Стус,11 клас
Тема.
Василь Стус. Боротьба за життя (на
основі ознайомлення із книгою Дмитра Стуса “Василь
Стус: життя як творчість
”).
Мета уроку:
·
Навчальна: перевірити
знання одинадцятикласників, одержані на основі ознайомлення із книгою Дмитра
Стуса “Василь Стус: життя як творчість ”; аналізувати ліричні твори; вивчити
індивідуальний стиль поета ).
·
Виховна: виховувати
в них на прикладі життя й діяльності Василя Стуса любов до рідної землі, свого
народу, мови й культури, усвідомлення власної ролі й відповідальності в
майбутньому за долю нашої держави.
·
Розвивальна: розвивати творчу уяву, логічне мислення, вміння висловлювати свою думку.
Тип уроку: підсумковий – застосування знань, умінь, навичок.
Форма:
урок-композиція; урок-дослідження
Обладнання: портрет Василя Стуса, збірки поезій, комп’ютер,
екран, проектор,
дидактичний матеріал, білий рушник.
Методи роботи: робота в групах, асоціативне гроно, “Мікрофон”
Епіграф: І на тім рушничкові
Оживе все знайоме до болю:
І
дитинство, й розлука, і вірна любов.
І. Оголошення теми й
мети уроку.
ІІ.
Мотивація навчальної діяльності.
ІІІ.Опрацювання
навчального матеріалу
1. Слово вчителя. Епіграфом до сьогоднішнього уроку слугуватиме уривок із
поезії “Пісня про рушник”, написаної Андрієм Малишком і покладеної на
музику Платоном Майбородою. Образність “Пісні про рушник” асоціюється передусім
із рушником, бо з ним в українців пов’язано всі урочисті дійства від народження
до останнього шляху: на рушникові подавали хліб-сіль, ним благословляли в
самостійне життя молодих, рушником перев’язували їм руки під час вінчання, з
ним приходили в дім вітати новонароджене дитя, рушником покривали ікони та
використовували в процесі обряду поховання людини.
Коротенька бесіда:
·
Що
ви знаєте про рушник в житті українців?
(Рушник
– символ України, справжній оберіг, талісман, який оберігає людину й приносить
щастя.)
·
Якими
найчастіше кольорами його вишивають?
·
Що
символізує чорний і червоний кольори?
(переплетені
в житі людини радісні й сумні моменти)
Уривок із цієї
пісні я обрала епіграфом нашого уроку не просто так, а тому, що сьогодні ми
будемо ”вишивати” на цьому білому рушникові життя і долю одного із
найвизначніших поетів XX століття, ім’я якого широко відоме не лише в Україні, а
й за її межами своєю відвагою, самозреченістю, відстоюванням справедливості,
національної гідності, самостійності українського народу. Ім’я його дуже
поширене на Україні – Василь, а прізвище – Стус.
Наш урок є
незвичайним. На основі ознайомлення із книгою Дмитра Стуса «Василь Стус: життя
як творчість» ви отримали від мене конкретне завдання, а саме: з’ясувати причину такого короткого життєвого шляху людини -
вплив поетичного слова на життя поета чи
життєві обставини, які змусили поета так «голосно» заговорити. Одна група учнів
вивчала сторінки його життя, а інша досліджувала творчість. Спочатку запрошую
до слова представника групи біографів,
пізніше- літературознавців.
Життя нашого поета
таке дивне, що слухаючи про нього, можна було б сказати, що це легенда. Розповідь
супроводжуватиметься слайдами і вишиванням візерунків на рушнику – по черзі
виходите до рушника і докладаєте власні зусилля до візерунку: радісний епізод з
життя – червоний хрестик, сумний – чорний
2. Доповідь біографів
Народився в
селянській родині, був четвертою дитиною в сім'ї. У 1939 році батьки —
Семен Дем'янович та Ірина Яківна — переселилися в місто Сталіно
(нині Донецьк), аби уникнути
примусової колективізації.
Батько завербувався на один із хімічних заводів. Ще через рік (1940) батьки
забрали туди своїх дітей.
Молодий
Василь Стус.
У 1944—54 Василь
навчався у Донецькій міській середній школі № 265 і закінчив її зі срібною
медаллю. Перша біда
прийшла до них у 1944 році – на міні підірвався старший брат, трохи пізніше
помирає старша сестра від менінгіту.
У ч и т е л ь. Яким
тут кольором вишиваємо стібки на рушнику
життя Стуса?
Василь вступив на історико-літературний
факультет педагогічного
інституту міста Сталіно. У студентські роки Стус постійно
і наполегливо працював у бібліотеці, разом з Олегом Орачем, Володимиром
Міщенком, Анатолієм
Лазаренком, Василем Захарченком, Василем Голобородьком був членом літературного об'єднання «Обрій».
Закінчивши 1959
навчання з червоним дипломом (Стібки),
три місяці працював учителем української мови й літератури в селі Таужне Кіровоградської
області, після чого два роки служив в армії на Уралі. Під час навчання і служби став писати вірші. Тоді ж
відкрив для себе німецьких поетів Ґете і Рільке;
переклав близько сотні їх віршів. Ці переклади було згодом конфісковано і
втрачено. 1959 у «Літературній Україні» опублікував свої перші вірші з напутнім
словом Андрія Малишка.
Працював учителем
української мови та літератури у середній школі № 23 м. Горлівки. Згодом був
підземним плитовим на шахті «Октябрьська» в Донецьку.
З березня по
жовтень 1963 — літературний редактор газети «Социалистический Донбасс». Зокрема, працював в україномовній частині редакції
цієї газети (з квітня 1963 року по квітень 1965 року у світ вийшло 509 номерів
українського «Соціалістичного Донбасу». Тобто виходив українською мовою
«Соціалістичний Донбас» за редагування В.Стуса рівно два роки накладом кілька
десятків тисяч примірників.). Власне Василь
Стус був зарахований на посаду першого літературного редактора газети, у
підпорядкуванні якого було чотири перекладача та дві друкарки. Працював сім
місяців, доки не поступив в аспірантуру і не поїхав до Києва на навчання.
Вступив до аспірантури Інституту
літератури Академії наук УРСР ім. Т. Шевченка у Києві із
спеціальності «Теорія літератури». За час перебування в аспірантурі підготував
і здав до видавництва першу збірку творів «Круговерть», написав низку
літературно-критичних статей, надрукував кілька перекладів із Ґете, Рільке, Лорки.
Належав до Клубу творчої молоді, який очолював Лесь Танюк.
У вересні 1965 під час прем'єри фільму Сергія Параджанова «Тіні забутих
предків» у кінотеатрі «Україна» в Києві взяв участь в
акції протесту. Стус разом з Іваном Дзюбою, В'ячеславом Чорноволом, Юрієм Бадзьом закликав
партійних керівників і населення столиці засудити арешти української
інтелігенції, що стало першим громадським політичним протестом на масові
політичні репресії в Радянському Союзі у післявоєнний час. За участь у цій
акції його відраховано з аспірантури.
Роки тимчасових
робіт (1965–1972) стали найщасливішими роками його життя. Хоча з моменту
виступу у кінотеатрі за ним й слідкували агенти КДБ, він часто їздив з друзями
в подорожі, в ці роки він й знайшов свою кохану.
Не можна також й
оминути того великого значення, якого набула для нього робота в архіві.
Заробляв на життя, працюючи у Центральному державному історичному архіві,
згодом — на шахті, залізниці, на будівництві, в котельні, в метро. З
1966—72 — старший інженер у конструкторському бюро Міністерства
промисловості будматеріалів УРСР.
1965 одружився з
Валентиною Василівною Попелюх. 15 листопада 1966 у них народився син — нині
літературознавець, дослідник творчості батька Дмитро Стус.
Пропозицію Стуса
опублікувати 1965 свою першу
збірку віршів «Круговерть» відхилило видавництво. Незважаючи на позитивні
відгуки рецензентів, було відхилено і його другу збірку — «Зимові дерева».
Однак її опублікували в самвидаві. У 1970 книжка віршів поета «Зимові дерева» потрапила
до Бельгії і була видана
в Брюсселі.
У відкритих листах
до Спілки письменників, Центрального Комітету Компартії, Верховної Ради Стус критикував панівну систему, що
після відлиги стала
повертатися до тоталітаризму, відновлення культу особи та порушення прав
людини, протестував проти арештів у середовищі своїх колег. На початку 1970-х
приєднався до групи захисту прав людини. Літературна діяльність поета, його
звернення у вищі партійні інстанції з протестами проти порушення людських прав
і критичними оцінками тогочасного режиму спричинили арешт у січні 1972.
12 січня 1972
року — перший арешт; впродовж майже 9 місяців поет перебував у слідчому
ізоляторі. Саме тоді було створено збірку «Час творчості». На початку вересня
1972 київський обласний суд звинуватив його в «антирадянській агітації й
пропаганді» та засудив до 5 років позбавлення волі і 3 років заслання.
Покарання відбував у мордовських і магаданських таборах. Весь термін ув'язнення
перебував у таборах Мордовії. Більшість віршів,
що Стус писав у таборі, вилучалася і знищувалась, лише деякі потрапили на волю
через листи до дружини.
По закінченню строку, Стуса 1977 вислали в Матросове Магаданської області, де він працював до 1979 на золотих копальнях. З
ув'язнення звернувся із заявою до Верховної Ради СРСР з відмовою від
громадянства: «…мати радянське громадянство є неможливою для мене річчю. Бути
радянським громадянином — значить бути рабом…».
Васи́ль
Сту́с 1972
Меморіальна
дошка на першому корпусі Донецького університету, в якому навчався поет
(1954–1959)
Повернувшись
восени 1979 до Києва,
приєднався до Гельсинської групи
захисту прав людини. Попри те, що його здоров'я було
підірване, Стус заробляв на життя, працюючи робітником на заводі: спочатку, з
жовтня 1979 до січня 1980, формувальником II-го розряду ливарного цеху на
заводі ім. Паризької комуни, після цього і до арешту — працював в цеху
№ 5 українського промислового об'єднання «Укрвзуттєпром» фабрики взуття
«Спорт» намажчиком затяжної кромки на конвеєрі. У травні 1980 був знову
заарештований, визнаний особливо небезпечним рецидивістом і у вересні засуджений
на 10 років примусових робіт і 5 років заслання.
Відмовився від
призначеного йому адвоката Віктора Медведчука, намагаючись самому здійснити свій захист. За це
Стуса вивели із зали суду і вирок йому зачитали без нього. В одному з листів,
адресованому світовій громадськості (жовтень 1980), відомий російський вчений і
правозахисник А. Сахаров розцінив вирок Стусові як ганьбу радянської
репресивної системи.
Адвокатом Віктора Медведчука затвердили, незважаючи на чисельні протести
обвинуваченого. Суд проходив за зачиненими дверима. Відомий письменник, правозахисник,
громадський діяч і друг Василя Стуса Євген Сверстюк згадує: «Коли Стус зустрівся з призначеним йому
адвокатом, то відразу відчув, що Медведчук є людиною комсомольського
агресивного типу, що він його не захищає, не хоче його розуміти і, власне, не цікавиться
його справою. І Василь Стус відмовився від цього адвоката»
Сам Медведчук
наполягає, що роль адвоката в таких процесах була мінімальною: «Якщо хтось
думає, що я міг би врятувати Василя Стуса, то він або брехун, або ніколи не жив
у Радянському Союзі й не знає, що це таке. Рішення за такими справами
ухвалювалося не у суді, а в партійних інстанціях і КДБ. Суд лише офіційно
затверджував оголошений вирок» (цит. за офіційним інтернет-сайтом Медведчука).
Про методи захисту,
які використовував Медведчук, свідчить «Хроника текущих событий»: «Адвокат у своїй
промові сказав, що всі злочини Стуса заслуговують покарання, але він просить
звернути увагу на те, що Стус, працюючи у 1979–1980 рр. на підприємствах
Києва, виконував норму; крім того, він переніс тяжку операцію шлунка. Після
промови адвоката засідання суду було перервано. 2 жовтня засідання почалося
прямо з читання вироку (таким чином, у Стуса було вкрадене належне йому за
законом „останнє слово“)».
Стусові, що з
листопада 1980 перебував у таборі ВС-389/36-1 в Кучино (тепер Чусовського
району Пермського краю, Росія), заборонили бачитися з родиною, останнє
побачення було навесні 1981. Однак його записи 1983 вдалося переправити на Захід. У1985 році українська діаспора намагалась висунути
Василя Стуса на здобуття Нобелівської премії з літератури, але не встигла
підготувати всі матеріали відповідно до процедури номінації
Загибель
Табірними
наглядачами знищено збірку з приблизно 300 віршів Стуса. На знак протесту проти
жорстокого поводження табірної адміністрації з політв'язнями він кілька разів
оголошував голодування. У січні 1983 року за передачу на волю зошита з віршами
на рік був кинутий у камеру-одиночку. 28 серпня 1985 року Стуса відправили
до карцеру за те, що
читаючи книгу в камері, він сперся ліктем на нари (хоча це й не порушення
режиму; офіційна причина, за свідченням співв'язнів поета, була наклепом). На знак протесту
він оголосив безстрокове сухе голодування. Помер в ніч з 3 на 4 вересня,
можливо, від переохолодження. За офіційними даними причина смерті —
зупинка серця. Товариш Стуса, також колишній політв'язень, Василь Овсієнко
поруч із цією версією висував припущення про загибель від удару карцерними
нарами, цілком імовірно, зумисне підлаштовану наглядачами.
В будь-якому разі
смерть Василя Стуса слід розглядати як вбивство, скоєне радянською тоталітарною
системою: воно полягало у багаторічних переслідуваннях поета, зокрема й
фізичних, що врешті-решт призвели до його передчасної смерті. Смерть поета
приховувалась радянською владою від його друзів-дисидентів до середини жовтня.
Дружина —
Валентина Попелюх — одержала повідомлення про смерть чоловіка вранці
п'ятого вересня. Всупереч її
проханню, поховання відбулось без присутності рідних. Права на перепоховання
адміністрація не надавала до завершення терміну ув'язнення. Особисті речі
Стуса також здебільшого не повернулись до його родини.
Похований на
табірному цвинтарі у с. Борисово Чусовського району Пермської області.
Перепохований 1989
р. в Києві на Байковому кладовищі.
У ч и т е л ь. Закінчилося життя поета і почалося безсмертя, слава і вічна пам’ять, які
пронесуть у своїх серцях живі й ненароджені земляки поета в Україні й не в
Україні. Якщо глянути на візерунок, який ми “вишили” на рушничкові життя Василя
Стуса, то бачимо, що переважають чорні кольори, бо й справді важким було життя
поета. Але ті чорні кольори переходять у червоні кольори всенародної любові до
нього та вдячності за те, що був справжнім патріотом неньки-України. Постать
Василя Стуса викликає зацікавлення в наші дні ще більше,бо триває війна на
території України, де гинуть воїни. А
Василя Стуса з гордістю можна також назвати воїном, який боровся з ворогом не
зброєю, а словом і пером.
Бесіда
1.Чи
можна вважати життя Василя Стуса „Хресним шляхом на голгофу?”
2.
З життям яких
українських постів можна порівняти страдницьку долю Василя Стуса? Проведіть
паралелі.
Дякую групі
біографів, а тепер запрошую до слова представника групилітературознавців, які досліджували поезію Стуса.
3. Літературний стиль
Із
під пера Василя Стуса виходили збірки, доля яких була подібною до долі самого
поета, їх власті то розсипали, то всіляко перешкоджали виходу у світ.
Збірки віршів·
«Круговерть» (1965)
·
«Зимові дерева»
(1970)
·
«Веселий цвинтар»
(1971)
·
«Час творчості /
Dichtenszeit» (1972)
·
«Палімпсести»
(1971-77)(опублікована 1986)
·
Якраз збірка «Зимові
дерева» стала доленосною у житті поета, за вихід якої за кордоном поета було
жорстоко і несправедливо
покарано. 5 років ув’язнення у виправно – трудовій колонії суворого
режиму і заслання на 3 роки. Отже мордовські табори і заслання в Магаданській
області. Але Стус не зігнувся. Виступає проти знущань табірного начальства,
оголошує голодовки на 14-18 діб. А на засланні працює на золотодобувному
руднику, де страшенний пил, молоді хлопці за півроку стають силікозниками.
І
в таких умовах Василь продовжує творити, пише вірші, вивчає французьку та
англійську мови, володіє усіма слов’янськими і німецькою мовами, перекладає
Рільке. Створена четверта збірка “Час творчості”. Наступна “Палімпсести” об’єднає все, створене поетом у неволі.
Посмертно виходять збірки вибраного:
·
«Дорога болю»
(1990)
·
«Під тягарем
хреста» (1991)
·
«Вікна в
позапростір» (1992)
Рукопис останньої ( написаної протягом 1980-1985
років) збірки “Птах душі” не знайдено. Дмитро Стус говорить, що, можливо,
спалено. Він пам’ятає слова батька: “Не май зла, сину. Ні на них, ні, тим
більше на світ. Світ добрий, але кожній людині випадає своя путь...часами
трудна...інколи навіть дуже...”
2. Група дослідників творчості
Учень 1.Наша група помітила, що поезія поета менш досліджена,
ніж його біографія. Можливо це тому, як сказав сам Стус історику і філологу
Хейфецу, який перебувавши разом з ним у таборах Мордовії, попросив почитати
вірші: “Ти не зрозумієш, Мишку. В мене складна мова.”
Дослідник
творчості Василя Стуса Юрій Тевельов пише: “Складна в Стуса не тільки мова.
Складна система його образності, зокрема його метафорика, складне плетиво
асоціацій”.
В
його поезіях зустрічаємо архаїчні вирази, новотвори. Їх висував поет для того,
щоб відрізнити мову поетичну від розмовної, буденної.
У
вірші “Ніч – хай буде тьмяніша” він пише:
Хай пробуде в віках – десниця твоя простерта,
Багряна твоя тога і голубий хітон.
Треба славно – раз судилося вмерти –
Перебути вік свій, а не покон.
Треба щедро – серцем одним
Устами ледь розпуклими –
Розпелюстити втіхи гін, всевідради!
Сонце – бо йде – за нами!
Тут архаїзми “простираємо
десницю” (підносимо руку), “спогадуємо” (згадуємо). Новотвори “покон”,
“розпелюстити”, “всевідрада”
Є у вірші анафора (повторення
одного і того ж слова на початку речення) “треба”. Метафора “розплющений гін
втіхи” – образ смерті, “сонце” як образ перемоги Духа через смерть.
Учень 2. Я хочу відмітити, що в сучасній українській мові клична форма виходить із
вживання за вживання за винятком часто вживаних слів типу мамо, сестро, тато,
брате, друже. А Стус до кличної форми удається дуже систематично. Але часто
клична форма в нього не жива, бо наголос у цих словах падає на кінець слова.
Великий вплив на нього мала
творчість і філософія Григорія Савича Сковороди. Сковорода вважав, що “є дві
людини: земна і небесна в тій самій людині. Дійсна людина – таємниця. Тіло – то
сіно і лушпиння, земна людина – це порох, що повернеться в землю, а небесна,
дійсна людина не вмирає і смерть не має сили над нею”.
І ось як про це пише Стус:
Як то сниться мені земля,
на якій лиш ночую!
Як мені небеса болять,
коли їх я не чую.
Як постав ув очах мій край,
наче стовп осіянний.
Каже: сина бери, карай,
він для мене коханий.
Тож просторся, душе моя,
на чотири татамі,
і не кулься від нагая,
і не крийся руками.
Поет
на землі вважає себе тільки тимчасовим мандрівником – він на ній
тільки ночує, душа його безсмертна,
як безсмертний сам Бог.
Тому
своєму Творцеві, Богу він присвячує такі рядки:
Тільки тобою
білий святиться світ,
тільки тобою
повняться брості віт,
запарувала
духом твоїм земля,
тільки тобою
тішиться немовля.
Василь
Стус знає, що смерть його буде початком нового життя, тому писав, що “в смерті
обернуться до життя”. Цей мотив вибореного життя з тліну повторюється в
багатьох його поезіях.
Учень 3. Я хочу звернути вашу увагу на те, що Василь Стус любить розривати речення,
а іноді й слова у рядку вірша. Можна залишити у цьому ж рядку, традиційно й
треба, а він його переносить у другий.
Перший рядок: Господи, гніву пречистого
Другий рядок: прошу – не май за зле.
Слово “прошу” навмисне у другому
рядку пише.
Життєвий
шлях самого поета окреслюється само наказом:
“Сто плах перейди, серцеокий,
Сто плах, сто багать, сто голгоф”.
В наведених рядках бачимо повтор
– градацію одного і того ж слова “сто”. Стусів світ – суцільний “оксиморон”
(оксиморон – гр. Слово, означає нісенітниця). “Хрест – веселий”, “рятунок –
нестерпний”, “журба – солодка”, “могили – живі”.
Україну
любив Стус, її доля хвилювала його постійно, але він вболіваючи гнівно картає,
що людина поруч високості мізерна: “ссавущих і пришелепуватих землячків”,
називає їх “байдужі баляндрасники”, “ревні раби”, “рід без’язикий”, “торговище
совістей, радощів, душ”. Ці образи узагальнюються в образ самої України,
зрадженої і зрадливої, “вітчужілої вітчизни”, “храму зазнаного скверни”,
“нестерпної рідної чужини” – України, де:
Горить свіча –
а спробуй відшукай людину
на всю Україну,
де навіть під час останнього страшного суду
покинуть яму з мертвих всталі,
а ці – ще
спатимуть – і далі.
Василь Стус критикує наш народ за пасивність, доля ж народу боліла Стусу кожним
нервом, кожною каплею крові.
Манера
письма Василя Стуса гармонійно поєднала українську традицію із найкращими
зразками світової — особливо, європейської спадщини.
ІV.Закріплення
вивченого матеріалу
1.Гронування. (асоціативне сонечко)
Слово вчителя. Які асоціації викликає слово.
вересень
лауреат
премії
4 вересня 1965 поет
син Дмитро
3 вересня 1985
Стус
збірник
тюрма
“Зимові дерева”
арешт
Горлівка
«Літературна Україна»
2.Що зумовило прожитий короткий відрізок часу Василя Стуса
- вплив власного поетичного слова на життя чи життєві обставини, які змусили
поета так «голосно» заговорити.
V. Підсумок уроку.
Слово вчителя. Життя і творчість Стуса дає нам можливість по-новому оцінити роль поета в
суспільстві, особливості українського характеру і себе самих. І повертаючись до
теми нашого уроку, жив чи боровся Василь Стус, я зроблю підсумок, що життя поета
– це справжня боротьба, справжній подвиг в ім’я української держави, українського народу. І хоч закони тоталітарного
режиму підірвали здоров’я Стуса, проте
духу не зламали. Про що свідчить життєве кредо: «Ше й до жнив недожив,
зелен-жита не жав, ані не недолюбив. І не жив. І не жаль».
VІ.
Оголошення результатів навчальної діяльності учнів
Дякую вам, учні, за співдружність, змістовні виступи,
розуміння. Приємного відпочинку на перерві!
VІІ.
Домашнє завдання
Написати
твір-мініатюру: “ Життя Василя Стуса – це подвиг чи боротьба?”.
"Тіні забутих предків" М.Коцюбинський 10 клас
Тема
уроку: Михайло
Коцюбинський «Тіні забутих предків».
Трагічна доля Івана
та Марічки як наслідок суперечності між мрією та дійсністю.
Мета уроку (формувати компетентності):
Предметні:
уміння показати на основі роботи з текстом протиставлення реалій життя
внутрішньому світові душевно багатих натур
Ключові:
уміння пов`язувати
події художнього твору з реальним життям і робити висновки
Комунікативну: переконливо й толерантно відстоювати власні погляди в дискусії
Тип уроку: комбінований
Форма уроку: урок-дискусія
Перебіг уроку
І. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ
МОМЕНТ
Всім доброго дня! Я дуже рада нашій зустрічі. Сьогодні на
уроці ми продовжимо розпочату віртуальну мандрівку мальовничими краєвидами Карпатами,
продовжимо знайомитись з звичаями, обрядами та віруваннями гуцулів. Досліджуватимемо
і аналізуватимемо вчинки головних персонажів – Івана та Марічки з твору Михайла
Коцюбинського «Тіні забутих предків», на долю яких випало чимало випробувань.
Спробуємо дати відповіді на деякі запитання філософського змісту,
проаналізуємо, чому саме так, а не інакше склалася їхня доля. Хоча батьки
головних персонажів – закляті вороги, їхні діти змогли довести, що тільки
любов, прощення, доброта здатні сформувати людяність в людині. Але щоби прямувати вперед , потрібно
пригадати вже пройдений нами маршрут.
2. АКТУАЛІЗАЦІЯ
ОПОРНИХ ЗНАНЬ
Бліц-опитування
1.
Сюжет якого відомого твору нагадує
повість «Тіні забутих предків»?
2.
Хто екранізував цю повість?
3.
Яке прізвище мала родина Марічки? (Гутенюк)
4.
Яке прізвище мала родина Івана? (Палійчук)
5.
За яких обставин відбулася перша зустріч
Марічки та Івана?
6.
Скільки
дітей було у родині Палійчуків? (20)
7.
Хто був останньою дитиною? (Анничка)
8.
Скільки залишилося живих? (3)
9.
Що стало причиною розлуки Марічки та
Іван
Як загинула Марічка?
1 Через скільки років після смерті коханої
Іван повертається у село? (6)
Де він перебував у цей час? (пастушив в Угорщині)
3. ПОВІДОМЛЕННЯ
ТЕМИ ТА МЕТИ УРОКУ
Тема сьогоднішнього уроку
звучить так: «Трагічна доля Івана
та Марічки як наслідок суперечності між мрією та дійсністю». І зясовувати ми
будемо, як ті чи інші події впливають на свідомість людини, чи варто жити
мрією, ілюзією, тобто видавати бажане за дійсне, де є грань між мрією та
реальністю?
А проходитиме наше спілкування у формі дискусії.
Дискусія — форма колективного обговорення, мета якої —
виявити істину через зіставлення різних поглядів, правильне розв'язання
проблеми. Під час такого обговорення виявляються різні позиції, а емоційно-інтелектуальний
поштовх пробуджує бажання активно мислити
·
1. Відверто висловлювати думки.
·
2. Поважати точки зору всіх членів дискусії.
·
3. Слухати інших, не перебиваючи.
·
4. Не говорити занадто довго та занадто часто.
·
5. Водночас має говорити лише одна особа.
·
6. Дотримуватися позитивних ідей та стосунків.
·
7. Не критикувати себе та інших.
·
8. Незгоди й конфлікти відносно ідей не повинні бути направлені на
конкретну особу.
Як часто сувора
реальність розбиває мрії людей та їхні сподівання! Так трапилося з героями
повісті Іваном та Марічкою. Але, незважаючи на ворогування їхніх родів, на
тяжку працю, бідність, вони встигли «набутися» (правда, зовсім трішки) – мали
палке, щире кохання, розуміли красу природи, тонко відчували музику та пісню
4. СПРИЙМАННЯ ТА ЗАСВОЄННЯ НОВОГО
МАТЕРІАЛУ
1. Дослідження
Давайте зараз спробуємо виділити основні епізоди, що
ілюструють трагічну суперечність між мрією та дійсністю. Ви бачите табличку з двома
колонками. Кожна клітинки «Мрія» заповнена. До кожної клітинки колонки
«Реальність» потрібно підібрати певний епізод, що мав місце у творі.
|
Мрія
|
Реальність
|
|
Щире кохання
|
Ворожнеча родів
|
|
Сподівання закоханих на щасливе
життя
|
Необхідність розлучитися
на певний час, пізніше назавжди
|
|
Повернення Івана до
коханої
|
Звістка про її смерть
|
|
Сподівання Івана на те,
що Марічку заховали родичі
|
Знайдене тіло коханої
|
|
Одруження Івана з надією
на те, що він зможе пережити смерть коханої
|
Розчарування й
страждання у шлюбі
|
(порівняння таблиць на дошці та на екрані)
2. Слово вчителя
Якщо говорити про
життя Марічки, то воно було надто коротке, а тому увагу акцентуватимемо на
постаті Івана. Після смерті Марічки життя Івана можна умовно поділити на дві
частини: до та після. Так само і повість можна поділити на частини, оскільки
він прожив ніби два життя. Перше життя з мрією – романтичне. Він мав кохану,
вона його розуміла, грав на флоярі, жив бідно, але щасливо. Друге життя – борг
перед родом. Треба продовжувати рід, підняти його статок, але вже немає ніякого
кохання до іншої жінки. Тільки сум за минулим життям і виконанням обов’язків
газди. А зрада дружини Палагни та її
ворожба з мольфаром Юрою стали поштовхом для
розуміння , що і це життя скінчилося.
3. Колективне формулювання
елементів сюжету 1-шої та 2-ої частини життя Івана
(запис у зошити)
Зараз колективно
сформулюємо елементи сюжету цих умовних
частин життя і запишемо їх у зошит, але спершу відтворімо діалектизми, які мали
місце у творі і спробуємо замінити їх власне українськими відповідниками.
Згарди, – ам, мн. Намисто з монет або хрестиків
Кептар, – я, ч. Кептар виготовлявся з овечої шкіри,
прикрашався кольоровою шкірою (софіяном) або кольоровими нитками.
Кресаня, – і, ж. Капелюх
Лудіння, – я, с. Одяг, вбрання
Черес, – а, ч. Старовинний широкий шкіряний пояс, зшитий
уздовж з двох складених разом ременів так, що мав усередині порожнину для
грошей та інших цінних речей
Капчури, – ів, мн. Панчохи, пошиті із сукна й оздоблені
вишивкою.
Афини, – фин, мн. 1.Назва рослин – чорниці.
Бриндуша, – і, ж. Рослина – шафран сітчастий
Гаджуга, – й, ж. див. Смерека
Гогози, – ів, мн. Рослина і ягода – брусниця
Козар, – я, ч. Пастух кіз
Мольфар, – а, ч. Чарівник
Спузар, – я, ч. Пастух, в обов'язок якого входить підтримувати
вогонь, заготовляти дрова, носити воду
Бринза, – й, ж. Сир з овечого молока
Будз, – у, ч. Свіжий овечий сир
Буришка, – й, ж. Картопля
Гуслянка, – й, ж. Кисляк з пареного молока
Щезник, -а, ч. міф.
Злий дух; лісовик
Тапер переходимо до
композиції твору
|
1-ша частина життя Івана
|
|
|
експозиція
|
«бісова дитина» Іван, ворожнеча родів Гутенюків та
Палійчуків
|
|
зав’язка
|
Бій між батьками родів, знайомство Івана та Марічки,
дружба та перша любов
|
|
Розвиток дії
|
Іван йде на полонину, смуток хлопця за коханою
(давайте пригадаємо діалектизми, які автор використав у
творі)
|
|
Кульмінація
|
«страшний сон», загибель Марічки
|
|
Розвязка
|
Думка про самогубство, втеча на 6 років
|
|
2-га частина життя Івана
|
|
|
Експозиція
|
повернення додому; одруження з Палагною
|
|
Зав’язка
|
Ворожба Палагни та зустріч з мольфаром Юрою
|
|
Розвиток дії
|
Ворожба Юри на хмару, Кохання Палагни та Юри, бійка
мольфара Юри та Івана
|
|
кульмінація
|
Нявка Марічка прийшла за Іваном, танець з чугайстиром
|
|
розвязка
|
Смерть Івана Палійчука
|
4. Асоціативний кущ.
Проаналізувавши І
та ІІ частину життя Івана, спробуймо уявити і відтворити зовнішність та
душевний стан Івана. Допоможе нам у цьому ілюстрація з фільму Сергія
Параджанова. Підбираємо риси вдачі, що характеризують Івана у першій половині
життя, пізніше у другій. (учні кріплять
риси вдачі відповідно до І та ІІ картинки). Ми побачили наскільки змінилася
людина
5. Бліц-опитування
Ми розуміємо, що
смерть розділила його життя на 2 половини. Ми бачимо, що на слові «мрія» базується його перша частина життя, а
на слові «реальність» побудована друга. Зараз ми зупинимося на реальності житті
Івана.(пригадаймо коротенько сюжет). Він
одружуються із Палагною. Життя почалося мало-помалу налагоджуватися. Обоє
працьовиті, наживають непогане господарство, стають хазяїнами. Маржинка
(худібка) тішить серце Іванове, він голубить і розмовляє з нею, як з дружиною.
Але це триває недовго. Думки про Марічку ятрять душу, не дають спокійно жити.
Останнім ударом в спину стала зрада дружини з мольфаром Юрою. Стан здоровя у
чоловіка різко погіршується, причина цього мольфар. Іван свідок розмови Палагни
та Юрія про його смерть. Після цього марення, у якому до нього приходить нявка
Марічка, зустріч з міфічною істотою Чугайстиром, падіння у провалля та щастя
для нього – смерть. Звичайно, причиною всього того стало одруження без кохання,
а зрада дружини остаточно розставила всі крапки над «І». Але чи це тільки вина
обставин та зрада Палагни, чи, можливо, є ще й у цьому трішки вина Івана?
Давайте пригадаємо:
1.
Чи
були щирими почуття Івана до Палагни?
2.
Яка
справжня причина одруження?
3.
Чи
були вони щасливі?
(зараз до вашої уваги фрагмент фільму, щоб краще нам
розібратися, які стосунки були між подружжям)
4.
Чи
хотіла Палагна всіма силами привернути спочатку увагу Івана до себе, а вже
пізніше завоювати його кохання?
5.
Чи
є винна в тому, що жінка його зрадила?
6.
Чи
є такі версії, що немає його вини?
7.
А
хто думає, що винні обоє?
8.
Як
віднісся Іван до її зради?
9.
Чи
була зрада дружини причиною смерті чи все ж таки туга за Марічкою?
5. ПІДБИТТЯ ПІДСУМКІВ УРОКУ.
Ми розуміємо, що
смерть коханої людини нанесла його серцю
страшний удар, непоправний удар, загнала його у безодню, з якої він так і не
вибрався, хоча спроби порятунку у нього були. Але ми повинні усвідомлювати те, що як би
важко в житті не було, які б випробування не піднесла доля, ми не повинні
опускати руки (так як зробив Іван), адже
життя – це безцінний дар, який подарований нам Богом. Іванові потрібно було
навчитися якось жити без Марічки, адже вона стала мрією, яка ніколи не
перевтілиться у реальність, на відміну від інших мрій. Можливо, якби його
співрозмовником не була лише природа, яку він любив, а людина, то доля його
склалася б по-іншому. Співрозмовник би порадив, підтримав, розрадив. Давайте
зараз спробуймо умовно написати листа Іванові і дати йому поради, підтримати його, допомогти вибратися з чорної
смуги у житті.
(Учні пишуть під мелодію Квітки Цісик «Я
піду в далекі гори», після чого їх зачитують.)
Неодноразово я вам
наголошувала, що пройде час, можливо, ви забудете героїв сьогоднішнього уроку,
забудете назву твору, автора, події , що мали місце у творі , тобто навчальні
компетентності, але ви повинні винести
урок для власного життя з сьогоднішнього заняття, тобто ключові компетентності
і вміти їх застосувати.
1. Якщо
одружуватися, то тільки при наявності щирого кохання, а не з інших причин.
2.На життєвому шляху дуже багато різних
перешкод, ми спотикаємось, нерідко і падаємо, але , незважаючи ні на що, ми
повинні підніматися і рухатися тільки вперед. Життя людини можна порівняти із
фортепіано. Білі клавіші – це любов і щастя, чорні – горе та печаль. Щоб почути
музику життя , ми повинні торкнутися і тих, і тих. Звичайно, я бажаю на вашому
шляху побільше білих клавіш! Дякую за увагу!
6. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ.
Робота з текстом (цитатна
характеристика Івана та Марічки)
"Мишка" Б.Лепкий, 7 клас
Тема: Богдан
Лепкий. Коротко про митця. Морально-етичні проблеми у творі «Мишка
(Казка для дітей, для малих і великих)».
Мета: познайомити
учнів із життям та творчим шляхом Богдана Лепкого; історією написання твору
«Мишка (Казка для дітей, для малих і великих)»; опрацювати його
ідейно-тематичний зміст; з’ясувати повчальний характер; визначити
проблематику та жанрові особливості; розвивати вміння учнів доводити власну
думку, робити висновки, проводити аналогії з сучасним життям; виховувати
почуття поваги до праці, чуйності, відповідальності, чемності.
ПЕРЕБІГ УРОКУ
І. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ
Доброго дня, шановні учні! Ви звернули увагу, що сьогодні
до нас на урок завітали гості. Але почукайте себе зручно, комфортно і без
зайвих хвилювань. Під час уроку мені
хотілося б побачити у вас те, що часом буває непомітним:
Сміливість – у скромних;
Комунікабельність – у мовчазних;
Рішучість – у
невпевнених, а жагу до знань я хотіла б побачити у кожному з вас.
Зараз я вас
заінтригую. Сьогодні наш урок трішки незвичайний, тому що тему сьогоднішнього
уроку не я озвучу, а ви мені. А все дуже просто: за поданими ілюстраціями до
твору ви повинні відгадати письменника, творчість якого ми будемо розглядати на
уроці. Вам потрібно за поданими картинками відновити назву твору і перша літера
будь-якого слова з цієї назви становлять відгадку до загадки. (не обов’язково
назва складається з однієї літери). До уваги беремо тільки приголосні літери,
голосні пропускаємо. До вашої уваги слайд.
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
Молодці! Ви добре
справилися з першим поставленим завданням, надіюсь, що такими активними ви
залишитесь до кінця уроку.
ІІ. ПОВІДОМЛЕННЯ ТЕМИ , МЕТИ УРОКУ.
До вашої уваги
буктрейлер «Мишка».
ІІІ. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ.
Давайте вернемося вже пройденим маршрутом. Розгортаємо
зошити і записуємо відповіді з літературного диктанту.
1. Богдан Лепкий народився на
а. на Поділлі
б. на Волині
в. у Галичині
2. Мишка мала свою нірку в кутку, де нога від
а. ліжка
б. від крісла
в. від стола
3. Мишка вважала, що люди — це дуже …
сотворіння
а. цікаві
б. ласкаві
в. страшні
4. Де вона не боялася нікого?
а. в норі
б. на подвір’ї
в. на горищі
5. У полі мишка зустрічалася зі своїми
сестрами
а. з міста
б. з лісу
в. з лугу
6. ЇЇ господарі заробили добрі статки
а. на війні
б. на голоді
в. на лихварстві
7. Чого просила жінка з міста для хворої
дитини в господині мишки?
а. хліба
б. молока
в. Меду
8. Мишка вирішила знищити «папір, що кривдою
людською чути» -
а. боргові розписки
б. ощадні книжки
в. Гроші
9. Хто жалував «ложки молока» для кота
а. мишка
б. господар
в. Господиня
10. «Краще там, ніж у такій хаті». Це де?
а. на подвір’ї
б. на полі
в. в місті
11. Казка «Мишка» має підзаголовок
а. Казка для дітей
б. Казка для малих і великих
в. Казка для дітей; малих і великих
12. Встановіть відповідність:
1. експозиція
а. мишка покидає помешкання
2. зав’язка
б. помста мишки
3. розвиток дії
в. розмова господарки з жінкою з міста
4. кульмінація
г. мишка дізнається про голодне життя у місті
5. розв’язка
д. опис умов, у яких жила мишка.
13. Казка «Мишка» належить до
а. казок про тварин
б. побутових казок
в. соціально-побутових казок
ІV. СПРИЙМАННЯ ТА ЗАСВОЄННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ
Я пропоную обговорити це оповідання,
використовуючи метод «Шести капелюхів мислення», який розробив один з
дослідників механізмів творчості Едвард де Боно. Цей метод допомагає
ефективному мисленню в навчанні дітей і дорослих, збагачує наше мислення,
робить його різностороннім, вчить мислити «різними способами», якісно й
всебічно оцінювати ситуацію, виходити переможцем з життєвих випробувань,
складати прогноз подій та оцінювати події з різних точок зору. Отже, в ході обговорення ми будемо вдягати капелюхи
певного кольору. Зараз пригайдаємо, що означає колір
кожного капелюха.
Білий – збагачення новими конкретними знаннями
Червоний – це формування
свого ставлення до подій та їхніх учасників, тобто почуття та інтуїція
Чорний
– це вказівка на негативні
сторони, помилки
Жовтий – простеження
позитивних сторін явища, події
Зелений – втілення нових
пропозицій, ідей, тобто креативність
Синій – контроль за розумовим процесом, підсумки
І етап: Робота в групах за кольором капелюхів
Зараз Ви будете
працювати в групах. Який би колір Вам пощастило витягнути, за таким кольором
капелюхів Ви працюєте.
Об’єднайтеся,
будь ласка, в шість груп за принципом
«білий-чорний-жовтий-червоний-зелений-синій». Завдання кожній групі: визначте
своє ставлення до даної ситуації, описаної в розповіді, відповідно до запитань
та кольору вашого капелюха.
Для цього відводиться певний час, а поки ви розмірковуватимете над
відповідями, лунатиме мелодія, яка допоможе зібратися з думками. Учні,
представники інших кольорів, також
можуть доповнювати відповіді опонентів.
ІІ етап: Обговорення в групах.
Білий капелюх (як білий аркуш паперу) ― тому на папері ви можете
відобразити явища, події не тільки малюком, а й словесно.
«Примірявши» білий капелюх, ви повинні встановити відповідність
між сюжетом та його елементами.».
Встановіть
відповідність:
1. експозиція
а. мишка покидає помешкання
2. зав’язка
б. помста мишки
3. розвиток дії
в. розмова господарки з жінкою з міста
4. кульмінація
г. мишка
дізнається про голодне життя у місті
5. розв’язка
д. опис умов, у яких жила мишка.
В червоному капелюсі
говорять тільки про почуття - а як ми знаємо почуття можуть викликати не тільки
читання художніх творів, а й споглядання творів мистецтва.
Завдання:
Опис відеоролика.
1. Яке дійство зображене на картині?
2. Що ви можете розповісти про
Голодомор?
3. Коли в Україні вшановують пам'ять
людей, що помирали голодною смертю?
Чорний капелюх (мантія судді) ―вказує на негативні сторони,
помилки.
«Надівши»
його, розповідаєте, що найгірше, найнеприємніше в цій ситуації. Спробуйте
передбачити, які негативні наслідки можуть очікувати. Вкажіть на можливі ризики
і підводні камені.
1.
Які стосунки панували між господарями Мишки?
2.
Чи принесе щастя збагачення за рахунок війни, за рахунок голоду, за рахунок
чиєїсь біди?
3.
Чи правильно зробила Мишка, коли перегризла заощадження господарів?
Жовтий капелюх
(сонце і оптимізм)― це наше позитивне мислення. Будь-яка подія завжди спричиняє
позитивні наслідки. Жовтий капелюх допоможе подивитися на ситуацію
оптимістично, знайти гарні сторони, переваги, досягнення.
Тому при роботі з жовтим капелюхом доцільно використати прийом «дружня
порада».
Завдання:
1.
Чи зрозуміли господарі урок, який їм пред’явила Мишка?
2.
Чи можливий інший фінал оповідання, якби господиня поділилася молоком з
нужденною жінкою?
3.
Придумайте власний фінал?
Зелений капелюх (рослини, ріст, енергія, життя) -
символізує наше творче, креативне мислення.
Тепер
корисно «приміряти» зелений капелюх творчості, розширити діапазон можливих
варіантів, внести пропозиції, обговорити нові ідеї й альтернативи. А тому, яка б у вас не була відповідь, вона буде завжди правильною.
1. Яку Господню Заповідь порушили
господарі Мишки?
2. Чому оповідання має таку назву?
3. Дайте власну версію назви
оповідання?
«Примірявши» синій капелюх, спробуймо зрозуміти, який
життєвий урок випливає з цієї ситуації, й чому для подальшого життя буде
важливий цей досвід.
Завдання:
1. Що робить людину щасливою?
2. Що корисного для подальшого життя
ми винесли?
3.Чого нас навчає ця
ситуація?
V. ПІДБИТТЯ ПІДСУМКІВ
Ми розуміємо, що в деяких
ситуаціях тварини поступають розсудливіше за людей. Ми розуміємо, хоч Мишка
жила в своїх господарів набагато краще ніж міські миші, але все ж таки вона
пішла від них. Вона воліла краще померти з голоду, аніж залишатися ситою поряд
з такими страшними людьми, які збагачуються в час війни, коли інші люди
віддають власне життя. Це оповідання
актуальне в наш час, як ніколи,
бо на території нашої України триває війна. Одні люди віддають найдорожче –
життя заради Батьківщини, а інші на
цьому горі збагачуються. Є серед нас, українців, багато таких людей, як Мишка,
але і не бракую нам таких, як її господарі. Я бажаю Вам, діти, щоб на Вашому
життєвому шляху було побільше таких людей, як головна героїня нашого
оповідання, і взагалі не зустрічати таких людей, для яких найголовніше
матеріальне збагачення.
Виховний захід"І перше було слово"
1-й
ведучий
Добрий день вам, любі люди!
Хай вам щастя-доля буде,
Не на день і не на рік,
А на довгий, довгий вік.
2-й
ведучий
Є багато країн на землі,
В них – озера, річки і долини…
Є країни великі і малі,
Та найкраща завжди – Батьківщина.
1-ий
ведучий:
Щасливі ми, що народилися і живемо на такій чудовій мальовничій землі, на нашій
славній Україні. Тут жили наші батьки – тут корінь роду українського. І де б ми
не були, скрізь відчуваємо поклик рідної землі, хвилюємося до сліз, зачувши
рідне слово…
Сьогодні ми зібралися, щоб сказати теплі
і ніжні слова про нашу рідну українську мову.
До вашої уваги
пісня «Україна»
(виходять учні 5 класу)
1. Солов’їну, барвінкову
Колосисту навіки –
Українську рідну мову
В дар дали мені батьки.
Берегти її, плекати
Буду всюди й повсякчас,
Бо ж єдина, так як мати, -
Мова кожного із нас.
2. Всіх нас єднає рідна мова –
Всіх, хто живе у цім
краю.
Вона прекрасна,
світанкова,
Я в ній свою наснагу
п'ю
3. Українка я маленька,
українці батько
й ненька.
На Вкраїні
родилася,
в свою маму
удалася.
Все, що рідне, я кохаю,
всім, хто рідний, помагаю,
своє ціню, свого вчуся
і до рідного горнуся.
4. Не цурайтесь мови, люди,
Рідного джерельця,
Хай вона струмочком буде,
Хай дійде до серця,
5.Хай вона в піснях лунає
І щодня, і в свято,
Соловейком хай співає
В українських хатах
6 Бо ж вона така багата,
Українська мова!
Неповторна
і крилата,
І
така чудова.
7.І цвіте у ній кохання,
Рушники з квітками.
Мрії наші і бажання,
Верби над ставками.
8. Найрідніше, сокровенне,
найдорожче в світі
І святкове, і буденне,
В ній батьки і діти.
9. Не цурайтесь люди, мови,
Не цурайтесь роду.
Як зачахне рідне слово –
Не буде народу.
10. Українка я маленька,
Україна
– моя ненька.
В
неї щира я дитина,
Добра, люба та єдина.
2-ий ведучий: Які чудові і теплі слова
були сказані нашими наймолодшими учнями. Як добре, що вони люблять, цінують
рідну мову і гордяться тим, що є українцями . Це дуже добре, що наші
діти, майбутнє української нації, виростають справжніми патріотами рідної
землі
До вашої уваги пісня
«Українська мова»
1-й ведучий. 9 листопада - День української
писемності та мови. Це одне з наймолодших державних свят. Його
запроваджено 1997 року за ініціативою Всеукраїнського товариства
"Просвіта" імені Тараса Шевченка.
2-й ведучий. 6 листопада 1997 року було
підписано Указ Президента України, у якому говориться: “На підтримку ініціативи
громадських організацій та з урахуванням важливості ролі української мови в
консолідації суспільства постановляю: “Установити в Україні День української
писемності та мови, який відзначати щорічно 9 листопада в день вшанування
пам’яті Преподобного Нестора Літописця”.
1-й ведучий: Із святом
вас, шановні добродії, із святом, шанувальники рідного слова. Корені
українського слова проросли з найдавніших діалектів праслов’янських племен,
рясними пагонами розвинулися в часи Давньоруської держави. Древнє слово
квітами-перлами розцвітало у найдавніших пам’ятках культури Київської Русі, у
полемічних творах, у красному письменстві різних часів.
2-й ведучий: Сьогодні
наше свято – це свято української мови та писемності. З часу винайдення
писемності фактично почався період документальної історії людства, тому стало
можливим не тільки передавати мовну інформацію на відстані, але й закріпити її
в часі.
1-й ведучий: Перші спроби
письма відносяться приблизно до 35-50 віків до нашої ери. Спочатку це була
гілочка пальми – знак миру. Потім – схематичне зображення предмета чи якогось
явища. І нарешті – ієрогліфи. Прямим попередником слов’янської мови – є
алфавіт, створений великими просвітителями слов’ян – братами Кирилом і
Мефодієм.
2-й ведучий: У
Київській Русі книги цінувалися, як рідкісні скарби. Мати декілька книг
означало володіти цілим багатством. “Повість минулих літ” називає книги
“ріками, які наповнюють всесвіт мудрістю незмірної глибини”. “Якщо старанно
пошукати в книгах мудрості, – зазначав літописець, – то знайдеш користь душі
своїй”
Ролик про Нестора-Літописця
1-й ведучий. Ми — українці. Живемо у вільній незалежній
державі — Україні. Розмовляємо рідною державною мовою. А мова в нас красива і
багата, мелодійна і щира, як і душа нашого народу.
2-й ведучий. Земля українська стародавня, така ж давня
і наша мова. Учені довели, що вік нашої мови — 7 тисяч років. З покоління в
покоління, в часи розквіту та падіння передавали нам предки цей скарб. Народ
плекав рідну мову у піснях, легендах, переказах і передавав від роду до роду,
щоб не загинула.
1-й ведучий. Для нас рідна мова — це не тільки
дорога спадщина, яка об'єднує в собі народну мудрість, вироблену десятками й
сотнями поколінь. Це наша гордість, бо все, що створено нею, увійшло в скарбницю
загальнолюдської культури.
2-й
ведучий. Весь світ віддає шану великим володарям українського слова —
Т. Шевченкові та Франкові, Лесі Українці та Коцюбинському, Нечуєві-Левицькому
та Сковороді, Котляревському та багатьом іншим майстрам слова, що довели
милозвучність та багатство мови, щоб передати прийдешнім поколінням цей
дорогоцінний скарб, гідну покоління спадщину, котру треба примножувати та
оберігати.
1-й ведучий. Я цілком згодна, бо нещодавно
прочитала слова Ушинського: «Відберіть мову — і народ уже більше не
створить її, нову батьківщину навіть можна створити, а мову — ніколи; вимерла
мова в устах народу — вимер і народ».
2-й ведучий. А мені спало на думку, що недаремно
стільки літ чужинці старалися заборонити нашу мову, нав'язували свою культуру
і свою владу.
1-й ведучий. Так. Факти вражаючі. 270 років
поспіль намагалися знищити українську мову, а разом з нею і український народ,
прагнули, аби він був покірним рабом без мови, без усної народної творчості,
тобто без коріння роду нашого.
2-й
ведучий: Багато десятиліть
нашу мову плюндрували, хотіли стерти з лиця землі
Хотіли вирвати язик,
Хотіли ноги поламати,
Топтали під шалений крик,
В’язнили, кидали за грати,
Зробить калікою з калік
Тебе хотіли, рідна мати.
А мова не корилася царю –
Ані царю, ані його сатрапам,
З орлом двоглавим стаючи на прю,
Що брав її у пазуристі лапи.
Плюндрованій, не надавали прав,
Немов на звіра, об’являли лови.
Орел впивався в душу, тіло рвав –
Він був безмозкий, хоч і двоголовий.
1-й
ведучий: Я пропоную пригадати той тернистий шлях боротьби української
мови за незалежність
(Звучить мелодія Т. Петриненка «Господи
помилуй нас»)
До залу
входять тринадцять україночок. Вони по черзі виходять наперед, зачитують по одній
із дат з історії української мови.
1-ша
україночка. 1720 рік — російський цар Петро І
заборонив друкувати книги українською мовою.
2 – га
україночка. 1769 рік — видано розпорядження Російської
церкви про вилучення у населення України українських букварів та українських
текстів із церковних книг.
3-тя
україночка. 1775 рік — зруйновано Запорозьку Січ і
закрито українські школи при полкових козацьких канцеляріях.
4-та
україночка. 1862 рік — закрито українські недільні
школи, які безкоштовно організували видатні діячі української культури.
5-та
україночка. 1863 рік — указ російського міністра
Валуєва про заборону видання книжок українською мовою.
6 - та
україночка. 1876 рік — указ російського царя
Олександра II про заборону друкування нот українських пісень.
7-ма
україночка. 1884 рік — закрито всі українські театри.
8-ма
україночка. 1908 рік. — уся культурна й освітня
діяльність в Україні визнана царським урядом Росії шкідливою, «могущей вызвать
последствия, угрожающие спокойствию и безопасности Российской империи».
9-та
україночка. 1914 рік — російський цар Микола II
забороняє українську пресу — газети і журнали.
10-та
україночка. 1923 рік — початок відродження української
мови після проголошення XII з'їздом РКП(б) коренизації.
11-та
україночка. 1938 рік — сталінський уряд видає
постанову про обов'язкове вивчення російської мови, чим підтинає коріння мові
українській.
12-та
україночка. 1983 рік — видано постанову про так зване
посилення вивчення російської мови у школах і поділ класів на дві групи —
російські та українські, що призвело до нехтування рідною мовою навіть багатьма
українцями.
13-та
україночка. 1989 рік — видано постанову, яка закріплювала
в Україні російську мову як офіційну загальнодержавну мову, чим українську мову
було відсунуто на задній план, що позначається ще й сьогодні.
1-й ведучий. Не вдалося і не вдасться ворогам знищити
нашу мову, наш народ, тому що ми відважна, хоробра, патріотична нація. А інакше
і бути не може, адже ми нащадки славних козаків.
До
ващої уваги пісня «Ми не забудем наших героїв»
1 -й ведучий.
Мова
— це показник культури людини. Недаремно говорять: «Заговори, щоб я тебе
побачив». Зречення рідної мови, зрештою, призводить не тільки до мовної
деградації, а й до самознищення особистості.
2-й ведучий.
На превеликий жаль, ми інколи самі (вже не говорячи про
зовнішнього агресора) стаємо
варварами рідному слову та культурі, немилосердно знівечуючи й власні душі.
Інсценізація поезії Володимира Сіренка «Балада про перевертня»
(Сільська хата. Біля воріт стоїть стара мати.)
Диктор. Ой за ворітоньками тітка Харитина.
Билася, мов горлиця, виглядала сина.
Мати
Зранку
виглядаю, лиш зоря заграла, А його не видно, а його немає.. Хлопчаком в Росію
виїхав блукати. І забув дорогу до рідної хати...
Тільки прилітають із країв далеких щовесни до мене стомлені лелеки, Та іще дві
ластівки під зруділу стріху. На легку розраду, на веселу втіху.
(У глибині сцени з'являється юнак, розігрується сцена зустрічі матері і сина.)
Диктор
І, почувши, мабуть, матері зітхання, Син таки приїхав рано, на світанні. Йде
він через поле, йде він попід гаєм. Тітка Харитина з хати вибігає. І летить
назустріч, наче біла птиця, Простягає руки, чорні від землиці, До свого
серденька сина пригортає
Мати. Милий мій лебедику, як живеш?
(Син відсторонюється від матері)
Син В общем я живу неплохо. Ну зачем маманя эти слезы,
вздохи...
Диктор.
Тітка заніміла.
Мати. Що це він белькоче?
(Під дикторський текст іде інсценізація)
Диктор. Уночі не спала, виплакала
очі. А як засиніло у долинах зранку, Відшукала в скринях нашу вишиванку.
Випрала, на сонці вигріла сорочку, Мов колись у біле одягла синочка Й повела за
луки, у густу діброву, У проміння щедре, у росу ранкову. Заспівали сину солов'ї
про літо, Посміхнулось небо, уклонились квіти, Закружляло всюди маєво зелене.
Син просяяв раптом і промовив...
Син. Нене! Вибач, нене!
2-ий ведучий
До вашої уваги
поезія Віталія Іващена «Про мову точаться розмови»
ПРО МОВУ ТОЧАТЬСЯ РОЗМОВИ
Про мову точаться розмови,
То трохи вщухнуть, то ізнову
Щоб рідного цуратись слова —
Такого світ іще не знав.
Але не хочу я ганьбити
Російськомовних земляків.
За нашу мову стільки вбито!
Хто жити й вижити хотів,
Російську мусив вчити й знати,
Без неї ходу не було
Ні до кар'єри, ні до влади.
Без неї — тільки у село.
Свідомо сіялося зло,
Щоб наше знищити коріння,
Щоб українців не було.
Ми не народ, а лиш народність,
У нас не мова — діалект,
Що український інтелект
Колись Москви підняв духовність,
То все забуто. Ми — хохли —
Самі зреклись своєї мови.
Хіба не доказ, що ніколи
Народом ми і не були?
Були. І є. і вічно будем.
І рідну мову не зведем.
Окрім манкуртів, є ще люди,
їх більше буде з кожним днем
1-ий ведучий: Саме
з народження ми отримуємо в дар від матері мову і за це ми її любимо і шануємо
так, як своїх рідних.
Але бувають і такі випадки, коли люди, проживаючи на території України з самого
народження, і, називаючи себе її громадянами, часто просто не розуміють один одного.
Інсценізація поезії Павла
Глазового “Кухлик”
Кухлик
Дід приїхав із села, ходить по столиці.
Має гроші - не мина жодної крамниці.
Попросив він:
- Покажіть кухлик той, що з краю.-
Продавщиця:
- Что? Чево? Я нє панімаю.
Кухлик, люба, покажіть, той, що з боку смужка.
- Да какой же кухлік здесь, єслі ето кружка.-
Дід у руки кухлик взяв і нахмурив брови:
- На Вкраїні живете й не знаєте мови.-
Продавщиця теж була гостра та бідова.
- У меня єсть свой язик, ні к чему мне мова.-
І сказав їй мудрий дід:
- Цим пишатися не слід,
Бо якраз така біда в моєї корови:
Має, бідна, язика і не знає мови.
1-ий ведучий:
До вашої уваги пісня
«Зернинка України»
2-ведучий: І
такий випадок, що стався з нашими героями є звичним явищем, а тому ми повинні вивчати мову, удосконалюючи власне мовлення,
оминаючи суржик, адже- це бур’ян, який засмічує літературну мову. Так, як з
грядки ми його виполюємо, бо він перешкоджає росту рослини,так і під час
спілкування ми повинні його витісняти, вживаючи правильні літературні
відповідники. Ось чому вивчення рідної мови так необхідне для кожної людини,
адже недарма кажуть, що чужу мову можна опанувати за
порівняно короткий проміжок часу, а
рідну треба вивчати ціле життя.
1-ий ведучий: Любі друзі! Ви прослухали гуморески про мову, але це лише
поодинокі випадки, коли мову паплюжать, перекручують. Серед сучасної молоді
справа далеко не краща. Дехто з наших ровесників теж не замислюється над тим,
що мовна культура є свідченням вихованості та розумового інтелекту молодої
людини.
Пропонуємо вашій увазі сценку «На
дискотеці». (Звучить музика)
— Прівєт, бебі. Давай знакомитись. Я — Дєня с пятой школи. А тебя як звати?
Можна тебя пригласит на танець? Шчас такий музон класний буде — полний отпад! То шо, підем стряхнемось?
— Вибачте, мені зовсім не хочеться танцювати. Не ображайтесь на мене. Я просто слухаю
музику.
— Ти шо гоніш, дєтка? Який слухаю? Погналі, слиш?
— Я ще раз у вас прошу вибачення, але я танцювати не хочу. Та й музика мені ця
не до вподоби...
— Класний музон! А ти шо, мєдляк ждеш? Тобі мєдляк наравиться шолі? Ну, ти
дайош!
— Ні, вибачте, але я зовсім не хочу танцювати. До побачення. (Дівчина пішла.)
— От, блін, кльова діваха, але шото ламається. І чого?
2-й ведучий: І справді, чого? А ви не здогадуєтесь? Хоча могло б бути інакше.
Сценка «На дискотеці — 2»
— Здрастуйте! Я Денис із п'ятої школи. Дозвольте запросити Вас до танцю.
— Будь ласка! Якраз звучить моя улюблена мелодія.
— Ви знаєте, наші смаки цілком збігаються, це так приємно. {Дівчина
усміхнулась.)
— Перепрошую, у Вас, мабуть, таке ж чудове ім'я, як і Ваша добра усмішка? Як
Вас звуть?
— Мене звуть Інною.
— Чудове ім'я і Вам дуже личить! (Танцюють.)
— Інно, а Ви не образитесь, якщо я запрошу Вас до наступного танцю?
— Ви, Денисе, такий чемний хлопець, що Вам важко відмовити.
— Дякую.
1-й
ведучий. Ось так з
чемної мови, за якою чисті помисли, можливо, і зародиться справжня дружба. А
хто нехтує культурою рідної мови, потрапляє в жалюгідне становище, хоча, на
жаль, сам цього не усвідомлює
До вашої
уваги пісня «Любіть Україну»
2-ий ведучий: Українська мова за красою, багатством, милозвучністю не поступається іншим
мовам світу. Нашою мовою
мовлять, речуть, розмовляють, говорять, балакають, оповідають, кажуть,
гомонять, моралізують, лепечуть, белькотять, бовкають, і навіть гаркають.
До вашої уваги поезія Дмитра Чередниченка
«Пишається Рим і Париж»
Пишається
Париж і Рим
Одвічно рідним словом,
Чого ж втрачаєм тільки ми
Свою співучу мову?
Без мови гине всякий слід
І роду і народу.
Як пам'ятає мову рід —
Не буде переводу.
Хіба манкурти ми чужі
Чи яничари люті,
Щоб за дешеві бариші
Свій рідний дух забути?!
На крила пам'яті, орли.
Пора у путь, братове,
Ми — українці, не хохли,
Ми не забули мови!
Ми краще на льоту помрем,
Ніж бути в нас руїні.
Ми нашу мову збережем,
Коли ми — Україна!
1-ий
ведучий:
Прикладом багатства
української мови слугуватиме інсценізація «Чия мова найбагатша?»
Чия мова найбагатша
Було це давно, ще за старої Австрії, далекого 1916 року. В купе першого класу
швидкого потяга "Львів-Відень" їхали англієць, німець, італієць.
Четвертим був відомий львівський юрист Богдан Костів. Балачки точилися довкола
різних тем. Нарешті заговорили про мови: чия краща, багатша і якій належить
світове майбутнє. Звісно, кожен заходився вихваляти рідну.
Почав англієць: "Англія - це країна великих завойовників і мореплавців,
які славу англійської мови рознесли по всьому світі. Англійська - мова
Шекспіра, Байрона, Діккенса й інших великих літераторів і науковців. Отже, їй
належить світове майбутнє".
"Ніколи! - гордо заявив німець. - Німецька - мова двох великих імперій:
Великої Німеччини й Австрії, які займають пів-Європи. Це мова
філософії, техніки, армії, медицини, мова Шіллера, Гегеля, Канта, Вагнера,
Гейне. І тому, безперечно, вона має світове значення".
Італієць усміхнувся і тихо промовив: "Панове, ви не маєте рації.
Італійська - це мова сонячної Італії, музики та кохання, а про кохання мріє
кожен. Мелодійною італійською написано найкращі твори епохи Відродження, твори
Данте, Боккаччо, Петрарки, лібрето відомих опер Верді, Пучіні, Россіні,
Доніцетті й інших великих італійців. Тому італійській мові належить бути
провідною у світі".
Українець довго думав, нарешті промовив: "Я не вірю у світову мову. Хто
домагався цього, потім гірко розчаровувався.
Йдеться про те, яке місце відводять моїй мові поміж ваших народів. Я також міг
би сказати, що українська - мова незрівнянного сміхотворця Котляревського,
геніального поета Тараса Шевченка. Це лірична мова найкращої з кращих поетес
світу - Лесі Українки, нашого філософа-мислителя Івана Франка, який вільно
володів 14 мовами, зокрема і похваленими тут. Проте рідною, а отже, найбільш
дорогою, Франко вважав українську...
Нашою мовою звучить понад 300 тисяч народних пісень, тобто більше, ніж у вас
усіх разом узятих... Я можу назвати ще багато славних імен свого народу, проте
вашим шляхом не піду. Ви ж, по суті, нічого не сказали про багатство й
можливості ваших мов. Чи могли б ви, скажіть, своїми мовами написати невелике
оповідання, в якому всі слова починалися б з однакової літери?"
"Ні". "Ні". "Ні. Це неможливо!" - відповіли
англієць, німець й італієць.
"Вашими мовами це неможливо, а українською - зовсім просто. Назвіть якусь
літеру!" - звернувся Костів до німця.
"Нехай це буде літера "Д", - відповів той.
"Добре. Оповідання називатиметься "Добре
діло":
У купе зааплодували, і всі визнали: милозвучна, багата українська житиме вічно
поміж інших мов світу.
Зазнайкуватий німець ніяк не міг визнати своєї поразки. "Ну, а якби я
назвав іншу літеру?- заявив він. -Скажімо, "С "Своєю мовою можу
створити не лише оповідання, а навіть вірш, де всі слова починаються на
"С" і передавати стан природи, наприклад, свист зимового вітру в
саду. Якщо ваша ласка, прошу послухати:
Сипле, стелить сад самотній
Сірий смуток, срібний сніг.
Сумно стогне сонний струмінь,
Серце слуха скорбний сміх.
Серед саду страх сіріє.
Сад солодкий спокій снить.
Сонно сиплються сніжинки.
Струмінь стомлено сичить.
Стихли струни, стихли співи,
Срібні співи серенад,
Срібно стеляться сніжинки —
Спить самотній сад.
"Геніально! Незрівнянно!" - вигукнули англієць та італієць.
Потім усі замовкли. Говорити немає потреби!
2-ий ведучий:
Представники
інших національностей визнали
геніальність української мови, то чому б нам , українцям, не любити її, не
пишатися нею, не вчити її, не плекати її, не виполювати буряни з нашого
щоденного вжитку!
1-ий ведучий:
Ось і підходить до кінця наше свято української
писемності та української мови. Ми живемо на чудовій, багатій, мальовничій
землі – на нашій славній Україні. Тут жили наші прадіди, діди, тут живуть наші
батьки, тут корінець роду українського, що сягає сивої давнини. І негоже,
просто соромно бути поганими нащадками у таких великих і славних батьків.
До вашої уваги пісня «Десь
по світу»
.jpg){kind=link}
Немає коментарів:
Дописати коментар